Юридична відповідальність, та інші заходи правового впливу

        Функціональна спрямованість заохочення полягає у стимулюванні правомірної та суспільно корисної поведінки особи у сфері кримінально-правового регулювання. «Заохочення, – вказує О.В. Малько, – виступають найпотужнішими стимулюючими факторами, сильніше за інші, як правило, формують зацікавленість суб’єктів у визначеній поведінці, утворюючи для них режим найбільшого сприяння».

       Кримінальний  закон не тільки спрямовує  осіб на здійснення суб’єктивних  прав на необхідну оборону, крайньою необхідність, за тримання особи, яка вчинила злочин, тощо, але й стимулює (заохочує) осіб, які вчиняють або вчинили злочин, добровільно відмовитися від доведення злочину до кінця, відвернути чи відшкодувати суспільно небезпечні наслідки свого злочину, визнати свою провину, дієво покаятися, примиритися з потер пілим задля здійснення основного завдання.

     На наш  погляд, кримінально-правове заохочення  суспільно корисної, правомірної  поведінки здійснюється шляхом: 1) виключення кримінальної відповідальності; 2) звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання; 3) пом’якшення призначеного покарання чи його відбування. Виключення кримінальної відповідальності є юридичним віддзеркаленням особливої соціальної цінності та державної оцінки свідомих і вольових вчинків, спрямованих на протидію злочинам і суспільно небезпечним посяганням.

      Здійснення  обставин, що виключають злочинні діяння, завжди пов’язані з завданням необхідної і достатньої шкоди правоохоронним інтересам. Слушно зауважує Ю.В. Баулін, що ці обставини є вчинками, пов’язаними з дозволеним завданням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони.

       Така поведінка має юридичне значення і у цьому зв’язку в силу об’єктивної необхідності підлягає правовій регламентації, у чому зацікавлені і окремі громадяни, і суспільство, і держава. Велике стимулююче значення мають шістнадцять видів спеціального звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені у ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4ст. 212, ч. 4 ст. 2121, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 2583, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321,ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 Особливої частини КК України. Необхідно підкреслити суспільну корисність і бажаність пост кримінальної поведінки особи. Вона визначається спрямованістю поведінки особи на активну співпрацю з правоохоронними органами й органами правосуддя у напрямах: а) добровільного повідомлення про вчинений злочин; б) самовикриття у вчиненому злочині; в) викриття інших осіб, винних у вчиненні злочинів; г) нейтралізації, мінімізації, відшкодування суспільно небезпечних наслідків майнового (податки, збори, обов’язкові платежі, фінансові санкції, пені тощо) та немайнового характеру (міжнародний, ідеологічний, політичний тощо аспекти); ґ) вилучення з неконтрольованого обігу предметів зі спеціальним статусом обігу (предмети, що є носіями державної таємниці, наркотичні засоби, психотропні речовини, зброя, бойові припаси або вибухові пристрої); д) загального та спеціального попередження вчинення нових злочинів; е) виховного впливу на свідомість населення з метою формування законослухняної поведінки.

       Відтак, правомірна кримінально-правова поведінка як юридичний факт має наслідком не просто виникнення правовідносин, а певний комплекс засобів правового впливу, спрямований на виникнення, розвиток, стимулювання правомірної поведінки як форми гармонійного співіснування інтересів особи та суспільства. Як правило, правомірна поведінка є соціально корисним проявом активності особи.

3.2. Психологічний, етичний та інформаційний впливи

      У діяльності  будь-якого юридичного працівника  завжди має місце психологічний вплив на особистість чи групу людей. Виступ судді перед підлітками в школі, бесіда слідчого з потерпілим чи свідками, діалог інспектора митниці з правопорушником — ці і подібні ситуації в діяльності юриста пов'язані не лише із з'ясуванням суті конкретної справи, але і з впливом на людей. Метою психологічного впливу є виховання чи перевиховання особистості, стимулювання її до законослухняної поведінки, мотивування будь-якої особи до відкритості і щирості при свідченні і т. п. Психологічний вплив на окремих осіб у процесі розслідування кримінальної справи покликаний блокувати чи зменшувати протидію тих людей, котрі свідомо викривляють чи приховують істину.

         Розкриємо методи психологічного впливу як спосіб впливу на психіку правопорушника,  потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до свідчень із приводу обставин правопорушення.

           Складним, але дієвим є метод переконання як спосіб словесного впливу, котрий включає в себе систему доведень, побудованих на законах логіки. Успішне переконання веде до прийняття і наступного включення нових аргументів у систему поглядів, яка склалася у правопорушника, до певної трансформації світогляду в цілому і оцінки конкретної ситуації, а значить, і зміни мотиваційної основи поведінки. Переконання грунтується на усвідомленому прийнятті людиною висловлюваних юристом ідей, на їх аналізі й оцінці. При цьому висновок може бути зроблений як самостійно, так і слідом за тим, хто переконує. Процес переконання вимагає іноді великих часових затрат і використання різноманітних відомостей і елементів ораторського мистецтва. Прикладами застосування переконання стосовно правопорушників є непоодинокі випадки добровільної здачі в руки правоохоронних органів осіб, які захопили повітряне судно із заручниками на борту чи банк. Багатогодинні, а часом і багатоденні бесіди з ними, використання вагомих аргументів, які мають емоційну забарвленість, залучення до бесід родичів дають можливість працівникам правоохоронних органів досягти бажаного, уникнути кровопролиття і людських жертв.

        Механізм переконання спрямований безпосередньо на мислення людей, їхні знання і досвід. Використовуючи цей механізм, можна викликати у правопорушника не лише розуміння ситуації і висунутих доведень, а й готовності діяти у відповідності з цим розумінням.

       Умовами успішного впливу механізму переконання є апеляція до почуттів людини для збудження у неї відповідних емоцій, ясність і доступність думок юридичного працівника, його вміння привернути правопорушника, потерпілого чи свідка до себе і завоювати його довіру. Практика показує, що переконання як метод психологічного впливу доцільно використовувати при індивідуальному спілкуванні з людиною. Це пов'язано насамперед з тим, що для переконання дуже важлива концентрація уваги на обговорюваному предметі. Звичайно, механізм переконання застосовується і тоді, коли юристові доводиться працювати з групою людей.

       Застосовується метод переконання в тих випадках, коли необхідність дій, які вимагаються від правопорушника чи іншої особи, може бути доведена. Саме в цьому випадку правопорушник із більшою ймовірністю прислухається до доводів працівника правоохоронних органів, усвідомить корисність того, що йому рекомендують. У цілому процес переконання повинен допомагати людині розібратися в іноді складній і суперечливій ситуації, що склалася, виявити допущені помилки у своїх діях, усвідомити їхні наслідки і прийняти правильне рішення. При попередньому розслідуванні і в діяльності щодо здійснення судочинства метод переконання, справляючи вплив на моральну правосвідомість правопорушника, змушує його переосмислити і змінити своє ставлення до скоєного. Відзначимо також: переконання в роботі із засудженими повинно допомагати їм сформувати лінію своєї поведінки на майбутнє.

        На практиці досить часто між  юридичним працівником і правопорушником складаються нещирі, складні, а часом і конфліктні стосунки. Щоб добитися позитивного результату, інформація, що передається правопорушнику, повинна створювати в нього враження повної чи хоча б достатньої обізнаності юриста. Тоді вибраний раніше варіант поведінки визнається правопорушником недієздатним, після чого настає або зізнання, або придумування нової моделі своєї поведінки щодо юридичного працівника. Важливо підкреслити: необхідність негайної зміни своєї поведінки підвищує ймовірність помилок у діях правопорушника, а значить, полегшує розкриття брехні в його вербальних і невербальних формах спілкування.

       Приховування інформації від правопорушника, свідка чи потерпілого з боку працівника юриспруденції переслідує інші цілі психологічного впливу на особистість. У цьому разі співробітник правоохоронних органів, володіючи даними, котрі викривають правопорушника, потерпілого чи свідка в брехні чи приховуванні, не використовує їх до певного моменту. Тим самим у зазначених осіб може виникнути ілюзія про те, що слідчий чи інспектор не обізнаний про суть і деталі юридичної справи. На цій основі у них виникає оманливе уявлення про переслідувану працівником правоохоронних органів мету і про своє становище, що породжує, в свою чергу, переоцінку своїх можливостей, а також необережність у висловлюваннях і поведінці. Як результат — людина без необхідності відкривається, стає уразливою для передачі в потрібний момент юридичному працівникові раніше приховуваної інформації.

          Використовуючи метод передачі (приховування) інформації як спосіб психологічного впливу на особистість, необхідно враховувати низку факторів:

      а) умови  передачі інформації, обстановка  самого процесу мають забезпечувати  зосередженість уваги саме на  інформації, що подається, а якщо ні, то сила психологічного впливу цієї інформації буде знижена;

    б) спосіб  передачі інформації (усна чи  письмова, документи і т. п.) визначається, виходячи з конкретної мети  психологічного впливу, передбачуваного  інтересу до інформації і реальних  обставин;

     в) форма  передачі інформації може бути окличною, розповідною, ствердною і запитальною. Її вибір визначається специфікою реагування особи, котрій адресована інформація. Якщо інформація розрахована на миттєву реакцію людини, то, як правило, використовується оклична і запитальна форми передачі інформації, а у разі коли передбачається період осмислення і продумування, — розповідна форма викладення інформації;

     г) послідовність  і швидкість подання інформації. Юридична практика показує, що  логічна послідовність і пов'язаність в передачі інформації, несподіваність її подання підвищують силу психологічного впливу на особистість;

       ґ)  доказовість і переконливість  інформації. Ця умова безпосередньо сприяє активізації розумових, емоційних і вольових процесів особи, на яку впливає слідчий, інспектор або інший представник правоохоронних і правочинних органів;

       д) постійний контроль за впливом інформації, що здійснюється за допомогою спостереження за реакцією (міміка, жести, поза, погляд і т. п.) правопорушника, потерпілого, свідка й аналізом їхніх мовних висловлювань.

         Одним із психологічних методів  впливу на особистість правопорушника є метод рефлексії, про використання якого в практиці розкриття правопорушень вказує М. Костицький. У чому суть цього методу?

         Поняття рефлексія - процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. У соціальній психології рефлексія виступає у формі усвідомлення дійовою особою того, як вона сприймається і оцінюється іншими людьми. Метод рефлексії в юридичній психології обґрунтований саме на з'ясуванні, як правопорушник знає і розуміє юридичного працівника, його особистісні особливості, емоційні реакції і пов'язані з пізнанням уявлення.

         Вплив на правопорушника за  допомогою методу рефлексії може  здійснюватися різними шляхами. Наприклад, поведінкою правопорушника можна керувати за допомогою маскування дій, яке проводиться з метою надання цій особі лише певної інформації, а також створенням удаваної загрози. В останньому разі юрист-практик виявляє активність, проводить опитування людей, неодноразові огляди одних і тих самих об'єктів, очні ставки одних і тих самих осіб. Правопорушник, сприймаючи дії юридичного працівника і приймаючи уявну загрозу як реальну, змінює свою поведінку в потрібному для юриста напрямку.

          В оперативно-розшуковій діяльності, а також у слідчій і судовій  роботі способом реалізації методу  рефлексії може бути передача  рішення. Здійснюючи передачу рішення, наприклад, у формі підказки неправильної відповіді на суттєво важливе питання, слідчий, інспектор примушує правопорушника або прийняти її, або відмовитися від підказування. У будь-якому разі він повинен змінити своє ставлення і поведінку до процесу розкриття правопорушення: погоджуючись з юридичним працівником, правопорушник буде спійманий на брехні, а спростовуючи його підказування, він повинен навести дійсні факти й аргументи.

         Психологічний вплив на особистість правопорушника за допомогою методу рефлексії здійснюється і шляхом створення в нього за допомогою сукупності дій удаваного уявлення про наявні в юридичного працівника засоби і можливості, а відповідно, і про подальші його дії. Така обізнаність правопорушника викликає посилення психічного напруження, страху, що спонукає його до певних дій. Створюючи таку уявну загрозу в обманному напрямку, слідчий, працівник суду, інспектор добивається певної переваги в своїй позиції над правопорушником (не можна забувати й про те, що зустрічаються правопорушники з немалими інтелектуальними здібностями і досвідом протиправних дій, які також здійснюють рефлексію, тобто розрахунок своїх дій, виходячи з можливих дій працівника правоохоронних органів).

          Підбиваючи підсумок розгляду  методу рефлексії, слід зазначити:  вплив на правопорушника має  здійснюватися не грубим примушенням, а шляхом передачі підстав, з яких він міг би вивести своє, не передбачене юристом, рішення. Деякі вчені і практичні працівники в царині юриспруденції, наприклад, А. Дулов, О. Ратінов, А. Столяренко, включають у психологічний арсенал впливу працівників правоохоронних органів на особистість правопорушника метод навіювання (суперечка про можливість застосування цього методу в процесі розкриття правопорушень триває серед спеціалістів до сьогодні).

            За своєю суттю навіювання  — цілеспрямований, неаргументований вплив однієї людини на іншу чи групу людей. При навіюванні відбувається некритичне сприйняття інформації, чужого погляду чи позиції, прийняття її як своєї власної. Ще великий фізіолог, невролог, психіатр, психолог В. Бехтерев у своїх дослідженнях довів, що навіювання безпосередньо викликає певний психічний стан людини, не вимагаючи доказів і логіки міркувань. Тому навіювання — це переважно емоційно-вольовий вплив юриста на правопорушника.

          Навіювання може здійснюватися у вербальній і невербальній формі (гримання, тихий шепіт, наказ і т. п.). Побічне навіювання досягається за допомогою передачі інформації і відомостей про життєдіяльність правопорушника, котрі створюють в нього уявлення про повну, вичерпну інформованість працівника правоохоронних органів (нейтральні за формою висловлювання, наприклад, слідчого про деталі взаємин правопорушника з його спільниками, нюанси про його роботу чи захоплення і т. п.). Навіювання як метод психологічного впливу на особистість (до речі, навіювання може бути використане і стосовно потерпілого, свідка) розраховане на придушення волі людини, підпорядкування її вимогам особи, яка здійснює навіювання.