Державна служба − економічний інститут

1) підготовка державного службовця  — навчання з метою отримання  особою певного нового для  неї освітньо-кваліфікаційного рівня (спеціаліст, магістр) за спеціальністю, спрямованою на професійну діяльність  в органах державної влади  чи місцевого самоврядування. При  цьому під підготовкою державного  службовця необхідно розуміти  і навчання особи, яка вже перебуває  на державній службі, і особи, яка цілеспрямовано готується  до державної служби; 
2) перепідготовка державного службовця — це навчання з метою отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня за іншою спеціальністю (спеціалізацією), спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування; 
3) підвищення кваліфікації державного службовця — це навчання, що спрямоване на підвищення (а краще вивищення, тобто досягнення певного визначеного рівня) рівня загальної управлінської культури та що спеціалізується в межах певної категорії посад і спеціалізації на окремих функціях, завданнях, повноваженнях, що визначаються актуальними потребами сьогодення (для конкретної особи, конкретного органу державної влади чи місцевого самоврядування, для конкретної зміни державно-службових відносин тощо). 
Отже, аналіз та незалежне і неупереджене оцінювання виконання особистих річних планів має стати для кадрових служб органів державної влади однією із засад формування кадрового резерву, що закладає певні вимоги до змісту навчання резерву, структури особистого річного плану особи, яка зарахована до резерву, системи оцінки якості його виконання. 

2. Ефективність законодавства щодо  протидії корупційним проявам  у системі державної служби

На сьогодні корупція розглядається як одна з найнебезпечніших загроз правопорядку та демократії. Це негативне явище породжує виникнення таких чинників, які створюють реальну загрозу національній безпеці розвитку держави, що негативно впливає на всі сфери суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та правову сфери, громадську свідомість.

Її суспільна небезпека полягає в тому, що корупція:

1. підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та ефективному функціонуванню державного апарату;
2. суттєво обмежує конституційні права та свободи людини й громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від неї і неспроможні уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави;
3. порушує принципи верховенства права;
4. призводить до гальмування та викривлення правових, соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього та малого підприємництва, а також — надходженню іноземних інвестицій;
5. грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими та службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора;
6. надає незаконні привілеї корумпованим угрупованням і кланам, підпорядковує державну владу їх інтересам;
7. сприяє криміналізації та «тінізації» економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом;
8. порушує принципи соціальної справедливості та законності;
9. нищить основоположні духовні, моральні та суспільні цінності.

Виходячи з визначення «корупції», до її основних ознак можна віднести наступне:

• корупційна діяльність пов’язана з протиправним використанням наданих особам, уповноваженим на здійснення функцій держави та іншим особам, прирівняних до них, повноважень або протиправним наданням таким особам благ, пільг та інших переваг;
• спеціальною метою корупційної діяльності є отримання матеріальних благ, пільг, послуг та інших переваг як для себе так і для третіх осіб, а також отримання певних привілеїв фізичними чи юридичними особами.

Таким чином, до основних напрямків удосконалення способів боротьби з корупцією, відносяться:

1. усвідомлення кожним громадянином своїх законних прав та інтересів, готовність відстоювати їх у встановленому законом порядку;
2. своєчасне звернення до правоохоронних органів у випадку зловживання службовим становищем з боку посадових осіб;
3. розроблення комплексної програми на декілька років для вирішення проблеми корупції на рівні держави та областей;
4. партнерство влади, правоохоронних структур, громадськості та ЗМІ;
5. потрібно намагатися не створювати сприятливі умови для розвитку корупції шляхом зниження ролі держави в економіці;
6. посилення фінансового контролю та нагляду за діяльністю державної служби, підвищення заробітної плати та спонукальних мотивів для державних службовців;
7. підвищення свідомості громадськості.

Отже, громадськість може активно сприяти подальшій демократизації суспільства, брати участь у розв’язанні суперечностей між гілками влади, посилювати її консолідацію та активно протидіяти корупційним проявам. Тому важливе значення у подоланні корупції посідає політична воля та громадянська активність.

ТЕМА 13 Моделі державної служби зарубіжних країн. Основні риси моделі державної служби України

1. Державна служба Франції, Німмечини, Росії.

Німеччина: Німецька державна адміністрація має загалом імідж професійно компетентної та дуже ефективної. Тому особливо цікаво розглянути, як в межах цієї адміністрації діють механізми, що забезпечують рівновагу між підпорядкуванням та розділом політичної влади й адміністрації.

Політичні службовці існують на різних рівнях політичної системи. На федеральному рівні вони займають посади Державних секретарів та начальників відділів у міністерствах. Політичні службовці не призначаються спеціально міністрами на свої посади. Вони, як правило, є звичайними державними службовцями за кар'єрою, що дійшли шляхом просування по кар'єрі до рангів і, відповідно, посад, які відповідають рівню політичних службовців. Тобто призначення на посаду політичних службовців повністю відповідає правилам служби за кар'єрою. Відрізняє їх легкість, з якою їх можна звільнити, що не збігється з гарантією, яку дає держава службовцям щодо захисту їх кар'єри. Міністр не має ніяк обґрунтовувати своє рішення відправити політичного службовця у відставку. Після цього службовцю сплачується пенсія, яка відповідає його рангу й віку.

Всі вищі посади в апараті займають особи, що досягли цього місця шляхом поступового просування по кар'єрі. Сувора кореляція між персональним рангом службовця і посадою свято зберігається, що не дає змоги «стороннім» особам зайняти ці посади. Це забезпечує у великій мірі єдність адміністрації – важливий механізм втілення в життя принципу розділу адміністрації та політичної влади. Забезпечує таку єдність адміністрації й спосіб підготовки кадрів для державної служби.

Німецька система вищої освіти не використовує конкурсних вступних іспитів (які є, наприклад, у Франції) і надає загальну підготовку. Ці принципи зберігаються й у німецькій системі державної служби. Майбутні державні службовці, одержуючи свій перший академічний ступінь, вступають до спеціальної підготовчої служби, що надає одночасно теоретичну і практичну підготовку. Студенти, які вчаться за такими програмами, уже фактично пройшли конкурсний відбір для прийняття на державну службу і, відповідно, мають певний статус. Залежно від курсу, який вони відвідують, цей статус може або не може дати їм право на автоматичний вступ на державну службу після закінчення навчання. У будь-якому разі, вони отримують певну заробітну платню під час навчання за програмами підготовки до призначення на посаду державного службовця.

Стосовно принципу розділу політичної влади й адміністрації можна сказати ще одну важливу річ. В німецькій державній службі немає законодавчої заборони переходу з державної служби на політичну діяльність чи навпаки. Але, традиційно, цей розділ зберігається дуже ретельно. Як правило, кар'єра державного службовця не перетинається з політичною діяльністю. Якщо функціонер хоче стати міністром, він має відмовитися від адміністративної кар'єри і стати професійним політиком. При цьому за законом він має право на повернення на державну службу зі збереженням рангу й посади, але традиція в Німеччині виявляється сильнішою за закон.

Горизонтальні переходи службовців – з відділу в інший чи з міністерства до міністерства – дуже часті, але виходи за межі державного апарату, наприклад, у приватний сектор, без припинення кар'єри державного службовця не зустрічаються.

Франція: Найважливішими з колегіальних структур, що забезпечують зв'язок між політичною владою й адміністрацією у Франції, є служби президента Республіки. Об'єднуючи особистих помічників та співробітників президента, служби президента – Генеральний секретаріат, Кабінет, Спеціальний радник президента – створюють вузол зв'язку між президентом, урядом і державним адміністративним апаратом. Важливо те, що серед працівників цих служб переважна більшість – члени французьких корпусів державних службовців.

Більшість державних службовців у Франції є представниками привілейованих соціальних шарів. Справа у тому, що спосіб набору державних службовців шляхом конкурсного відбору почав діяти в країні уже 160 років тому. Але всі, хто брав участь у цьому конкурсі, належали лише до аристократичних прошарків суспільства. Сьогодні, згідно із законом, взяти участь у конкурсі може кожен, але фактично молодь з нижчих класів все ще не часто вчиться в університетах, а якщо й вчиться, то обирає викладацьку або наукову діяльність.

Переважна більшість молодих людей, що потрапляють на державну службу у Франції, на відміну від CШA, має не спеціальну, а загальну гуманітарну освіту: юридичну або менеджерську.

Відносини між політичною владою і вищими державними службовцями у Франції  не можна назвати ні дуже хорошими, ні дуже поганими. Вся справа в тому, що міністри, члени міністерських кабінетів, директори департаментів, адміністратори – всі мають однакове походження – з корпусів державних службовців.

Отже, французька практика – це компроміс між системою, в якій вища державна служба знаходиться повністю в руках політичної влади і тою, де державна служба повністю самоврядна. Французький уряд має право призначати, переміщати та звільняти найбільш важливих державних службовців. Але його влада не абсолютна. Він має дотримуватись визначених норм і традицій.

Росія: Необхідність створення державної служби та її правого регулювання зумовлена ​​самим існуванням держави з її завданнями та функціями, а також потребою в організації кадрового потенціалу державних органів. Саме службовці діють як персонал в численних структурах державних органів, установ і організацій, всередині інститутів керуючої і керованої систем; саме їх компетентність визначає реальне використання можливостей управління з метою встановлення необхідного правового порядку в державі і суспільстві.

Закон «Про систему державної служби РФ» дає правове визначення державної служби: «Державна служба Російської Федерації - професійна службова діяльність громадян Російської Федерації  щодо забезпечення виконання повноважень:

• Російської Федерації;
• федеральних органів державної влади, інших федеральних державних органів;
• суб'єктів Російської Федерації;
• органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, інших державних органів суб'єктів Російської Федерації (далі -державні органи суб'єктів Російської Федерації);
• осіб, що заміщають посади, встановлювані Конституцією Російської Федерації, федеральними законами для безпосереднього виконання повноважень федеральних державних органів (далі - особи, які заміщають державні посади Російської Федерації);
• осіб, що заміщають посади, встановлюються конституціями, статутами, законами суб'єктів Російської Федерації для безпосереднього виконання повноважень державних органів суб'єктів Російської Федерації (далі - особи, які заміщають державні посади суб'єктів Російської Федерації). »

Продовженням класифікації службовців за обсягом посадових повноважень є їх поділ за ознакою володіння в рамках посадових повноважень повноваженнями розпорядчого характеру. За цим критерієм службовці повинні бути розділені на дві групи: 1) службовці, наділені повноваженнями розпорядчого властивості, тобто повноваженнями давати розпорядження, накази, приймати нормативні акти і т.д. і 2) службовці, такими повноваженнями не наділені.

2. Основні характеристики британскої  моделі державної служби

Британія має більше труднощів у досягненні стабільності у відносинах всередині політико-адміністративної машини. Корені проблеми знаходяться у вузькому розумінні доктрини політичного нейтралітету державних службовців, а також в особливості набору на державну службу в цій країні.

Державні службовці в Британії не мають спеціальних прав на свою службу. Хоча їх кар’єра, як правило, довічна, особливо на вищих посадах, це швидше традиція, ніж право. Після звільнення з якоїсь причини зі своєї посади функціонер одночасно втрачає звання державного службовця, його кар'єра припиняється.

Ще однією особливістю британської системи є наявність так званої «відкритої структури» у державній службі. Термін «відкрита структура» підкреслює гнучкість умов, що дозволяють взяти на будь-яку посаду на державній службі особу без урахування їх спеціалізації чи стажу. Загальна кількість посад, що складають «відкриту структуру», дорівнює 18-19 тисячам із загальної кількості державних службовців 600 тисяч осіб. Крім того, відносно велику групу державних службовців у Великій Британії складають особи, взяті на роботу за контрактом.Таким чином, у Британії виникає три джерела напруги: між службовцями за кар'єрою, новоприбулими через «відкриту структуру» та взятими на роботу за контрактом.

Британська державна служба визначається кількома чіткими характеристиками: це типово довічне заняття за кар'єрою; вона в цілому автономна в питаннях відбору штату, переміщенні, просуванні на вищі посади і звільненні. Державні службовці – це еліта, тому вона ізольована фізично і культурно від суспільства в широкому розумінні. При цьому поняття статуту державної служби, який би мав у собі всі адміністративні правила, що мають силу законів або регламентів, у Британії не існує.

Ролі політичних органів і адміністративних органів у Британії чітко розділені. Підпорядкування адміністрації політичній владі є результатом існування точок дотику, нечисленних, але обов'язкових, через які йде зв'язок між інстанціями політичними й адміністративними.

У Британії існує можливість проникнення осіб «зі сторони» на державну службу. Хоча особи, найняті за контрактом, і не стають державними службовцями в повному розумінні, вони можуть серйозно впливати на ситуацію всередині адміністрації. Небезпеку політизації адміністрації являє наявність «відкритої структури», яка дає змогу політикам  потрапляти одразу на високі посади в адміністрації, не маючи відповідного рангу державного службовця. Але така можливість різко обмежується необхідністю проходження конкурсного відбору та освітніми вимогами, які непрямим шляхом проявляються в умовах конкурсу. Тобто, за умов «відкритої структури», розділ між адміністрацією і політичною владою в Британії забезпечується завдяки конкурсному відбору службовців, їх відносній однорідності за освітою і походженням, поступовому просуванню по кар'єрі та дуже низького рівня втручання політиків у призначення на посади вищих державних службовців.