Тирпи та форми професійного спілкування

ВСТУП

    Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна  душа кожного народу, його світ і  духовність. Українська мова – невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться  про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових  виробничих відносин.

    Мова  як інструмент здобуття знань, як засіб  життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними  відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

    У сучасному житті по – новому розглядаються  питання функції мови. Старий поділ  на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною  термінологією.

    Науково-технічний  прогрес, перебудова соціально-економічної  політичної системи в країні насичують  нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня  знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

    Ми  стали свідками народження нових  професій і формування їх мови. У  зв’язку з упровадженням української  мови на підприємствах та установах  помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно – політичною лексикою і термінологією.

    Що  означає знати мову професії?

    Це  – вільно володіти лексикою свого  фаху, нею користуватися.

    Мовні знання – один з основних компонентів  професійної підготовки.

    Оскільки  мова виражає думку, є засобом  пізнання та діяльності, то правильному  професійному спілкуванню людина вчиться  все своє життя.

    Знання  мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися  в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.  

 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ       Професійне спілкування - це спецiально органiзований на наукових засадах, керований процес обмiну повiдомленнями, органiзацiї взаєморозумiння, досягнення оптимальної взаємодiїi, взаємопiзнання в рiзних видах дiяльностi учасникiв професiйно спрямованої комунiкацiї.

      Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

      Професійне спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

      Професійне  спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об'єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

 

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у професійному спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

      Ефективне прфесійне спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Зони  спілкування

      Професійне спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

• Інтимна зона (15 - 46 см) - спілкування з близькими, батьками, родичами.
• Особиста зона (46 - 120 см)- відстань спілкування з друзями і однодумцями.
• Зона соціального спілкування (1,2 - 2,0 м) - відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.
• Формальна зона (2,0 - 3,6 м) - ділові переговори, візити до вищих чиновників.
• Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) - спілкування з великою групою людей.

      Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою. У професійному спілкуванні вироблені такі найбільш прийнятні правила:

• слід дотримуватись міри у дистанціюванні (не треба надмірно віддалятись і не надто наближатись до партнера);
• дистанція між партнерами повинна відповідати ситуації;
• не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 м. Найбільш прийнятними на такій дистанції може бути посмішка чи кивок головою на знак привітання;
• перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони (залежно від близькості відносин з партнером);
• найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;
• відстань треба долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди, виважено розв'язати проблему;

не порушати визначену зону, особливо інтимну, в  ділових стосунках це є неприйнятним.

      Нерідко професійне спілкування порівнюють з грою в шахи, де неможливо "закреслити" непродуманий хід. Якщо хід вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно робити за нових умов.

                                                       Фази спілкування

      Професійне спілкування, як певний процес взаємодії людей, має свою стратегічну лінію, тактику проведення, а також певні фази.

      До фаз професійного спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

      Початкова фаза - протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання: спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле можливостей для обговорення проблем. Тут також оцінюється емоційний стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється самооцінка партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

      Основна фаза - протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом "домінування-підпорядкування", визначення перспектив спілкування.

      Завершальна фаза - протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

                          Успіх професійного спілкування залежить від:

• мовця як особистості з індивідуальними ознаками;
• його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування.
• уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

      Щоб правильно спілкуватися і  досягти мети спілкування, комунікант  має володіти комунікативною  професійно орієнтованою компетенцією.

                    2. ВИДИ І ФОРМИ ПРОФЕСФЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

      Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

      1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

      2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

      3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

      4.За метою: ділове і розважальне.

      5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

      6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

      7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

      8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

      9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

     10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

     11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

      12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії.

      Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

1. усне:

• індивідуальні й групові бесіди;
• телефонні розмови;
• наради;
• конференції;
• збори;
• дискусії;
• полеміка.

2) письмове, до якого відноситься така форма як текст.

      Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

- залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;

- з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

- залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

- за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

- за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).