Демокріт

“Демокріт – видатний філософ  

стародавнього світу”

      В історії виникнення і розвитку старогрецьких  політичних поглядів більш чи менш виразно виділяються три періоди. Ранній період (IX—VI ст. до н.е.) пов'язаний з часом становлення старогрецької державності. В цей період спостерігається раціоналізація політичних уявлень (у творчості Гомера, Гесіода особливо знаменитих "семи мудреців", до яких належить також Соломон, формується філософський підхід до проблем держави (Піфагор, піфагорійці, Геракліт).

      Другий  період (V — перша половина IV ст. до н. е.) — це час розквіту старогрецької філософської, а також політичної думки, що знайшов свій вияв у вченнях Демокріта, софістів, Сократа, Платона і Аристотеля.

      Третій  період (друга половина IV—II ст. до н. е.) — період еллінізму, початок занепаду старогрецької державності, підпадання грецьких полісів під владу спочатку Македонії, а потім Риму. Погляди того періоду відбиті в ученнях Епікура, стоїків і Полібія. 
 

         Демокріт був,  на думку Маркса, "першим енциклопедичним

розумом серед греків".  Діоген Лаертський (III в. н.е.) називає світлом

серед хмар його твори, у яких були освітлені  питання філософії,  логіки,

математики, космології, фізики, біології, громадському життю,

психології, етики, педагогіки, філології, мистецтва, техніки й інші.

Аристотель  писав про нього: "Узагалі, крім поверхневих вишукувань, ніхто

нічого  не встановив, крім Демокріта.  Що ж  стосується його, то виходить

таке враження, що він передбачив усі,  та й у  методі  обчислень  він

вигідно відрізняється від інших". 

     Вступною частиною наукової системи  Демокріта була "каноніка", у

якій формулювалися  й пояснювалися принципи атомістичної філософії. Потім

випливала фізика, як наука про різні прояви буття, і етика.  Каноніка

входила у фізику в якості вихідного розділу, етика ж будувалося як

породження  фізики.  У філософії Демокріта  насамперед  встановлюється

розходження між "справді сущим" і тим, що існує тільки в "загальній

думці".  Справді  сущими  вважалися лише атоми і порожнеча. Як справді

суще, порожнеча (небуття) є така ж реальність,  як атоми (буття).

"Велика  порожнеча" безмежна і укладає  в собі все існуюче, у ній  немає ні

верха, ні низу, ні краю, ні центра,  вона робить перериваної матерію і

можливим  її рух. Буття  утворять  незліченні дрібні якісно однорідні

першотільця, що розрізняються між собою по зовнішніх  формах,  розміру,

положенню і порядку,  вони далі неподільні внаслідок абсолютної

твердості і відсутності в них порожнечі  і "по  величині  неподільні".

Атомам  самим по собі властиво безперестанний рух,  розмаїтість якого

визначається  нескінченною розмаїтістю  форм  атомів.  Рух атомів вічно 

і  в  остаточному підсумку є причиною всіх змін у світі. 

     Задача наукового пізнання, згідно  Демокріту,  звести явища, які

досліджуються, до області "щирого сущого" і дати їм пояснення виходячи з

 загальних  принципів атомістики.  Це може  бути досягнуте через спільної

діяльності  відчуттів і розуму. Гносеологічну  позицію  Демокріта Маркс

сформулював у такий спосіб:  "Демокріт не тільки не віддалявся від

світу, а, навпаки, був емпіричним природовипробувачем".  Зміст вихідних

філософських  принципів і гносеологічні установки  визначили основні риси

наукового  методу  Демокріта: 

     а) У пізнанні виходити від  одиничного; 

     б) Будь-який  предмет  і   явище розкладені до найпростіших

елементів (аналіз) і з'ясовні виходячи з них (синтез); 

     в) Розрізняти існування "по  істині" і "відповідно до  думки"; 

     г) Явища дійсності - це окремі  фрагменти  впорядкованого космосу, 

що  виник  і функціонує в результаті дій  чисто механічної причинності. 

     Математика по  праву повинна  вважатися в Демокріта першим  розділом

власне  фізики і випливати безпосередньо  за  канонікою.  На справді,

атоми якісно однорідні і їхні первинні властивості  мають кількісний

характер.  Однак було б  неправильно  трактувати вчення Демокріта як

Демокріта як

різновид  піфагоризму,  оскільки Демокріт хоча і зберігає ідею панування

у світі  математичної закономірності, але  виступає з критикою апріорних

математичних  побудов піфагорійців, вважаючи, що число повинне виступати

не законодавцем природи, а виходити з неї. Математична  закономірність

виявляється Демокрітом з явищ дійсності,  і  в цьому змісті він

випереджає  ідеї математичного природознавства.  Вихідні початки

матеріального буття виступають у Демокріта  в значній мірі як математичні

об'єкти,  і  відповідно  до цього математиці приділяється видне місце в

системі світогляду як науці про первинні властивості речей. Однак 

включення  математики  в  підставу світоглядної системи зажадало її

перебудови,  приведення математики  у відповідності  з вихідними

філософськими положеннями,  з логікою, гносеологією, методологією

наукового дослідження.  Створена  в такий  спосіб концепція математики,

називана  концепцією математичного атомізму, виявилася істотно відмінної

від попередніх. 

     У Демокріта всі математичні  об'єкти (тіла, площини, лінії, крапки)

виступають  у  визначених  матеріальних  образах.  Ідеальні площини,

лінії,  крапки в його навчанні відсутні. Основний принцип математичного

атомізму  є розкладання геометричних  тіл  на найтонші  листочки

(площини),  площин - на найтонші нитки (лінії), ліній - на дрібні

зернятка (атоми).  Кожен атом  має малу, але ненульову величину і далі

неподільний. Тепер довжина лінії визначається як сума неподільних

часток, що містяться в ній. Аналогічно зважується питання  про

взаємозв'язок ліній на площині і площин у  тілі. Число атомів у кінцевому

обсязі  простору не нескінченно,  хоча і  настільки велико,  що недоступно

почуттям. Отже, головною відмінністю навчання Демокріта від розглянутих

раніше  є заперечення їм безкінечній  подільності. У такий спосіб він

вирішує проблему правомірності теоретичних  побудов математики,  не

зводячи їх до почуттєво сприймаємих образів, як це робив Протагор. Так,

на міркування Протагора про торкання окружності і прямої Демокріт  міг 

би  відповісти,  що почуття, що є  відправним критерієм  Протагора,

показують йому, що чим точніше креслення, тим  менше ділянка торкання; у

дійсності ж ця ділянка настільки мала, що не піддається почуттєвому

аналізу, а відноситься до області щирого пізнання. 

     Керуючись положеннями  математичного  атомізму,  Демокріт проводить

ряд конкретних математичних досліджень і досягає  вирезультатів, що

даються, (наприклад,  теорія математичної перспективи  і проекції). Крім

того, він  зіграв, за свідченням Архімеда, важливу  роль  у доказі

Евдоксом  теорем про обсяг конуса і пірамиди. Не можна з упевненістю

сказати, чи користався він при рішенні  цієї задачі методами аналізу

нескінченно малих.  А.О.Маковельський пише: "Демокріт вступив на шлях,

по якому  далі пішли Архімед  і  Кавальері. Однак, підійшовши впритул до

поняття нескінченно малого, Демокріт не зробив останнього рішучого

кроку. Він  не допускає безграничного збільшення числа доданків, що

утворять  у своїй сумі даний обсяг. Він  приймає лише надзвичайно велике,

своїй сумі даний обсяг. Він приймає лише надзвичайно велике,

що не піддається вирахуванню унаслідок  своєї величезності число цього

складу". 

 Видатним  досягненням Демокріта в науці,  зокрема математиці з'явилася

також його ідея про побудову теоретичної математики як системи.  У

зародковій  формі вона являє собою  ідею  аксіоматичної  побудови

математики, що потім була розвита в методологічному  плані Платоном і

одержала  логічно розгорнуте положення в  Аристотеля. 

Можна сміло  стверджувати, що наукові досягнення Демокріта носять не

тільки  математичний і прикладний характер, але і філософський. Оскільки

через свої наукові пошуки Демокріт намагався  пізнавати світ в цілому,

дати пояснення  явищам, які на сьогодні досліджує  наука філософія. 

  
Використана література: 

Видані  персони Стародавнього світу. –  К., 1996. 

Велика  Українська Енциклопедія. Том 2. – К., 1989. 

Філософія. В 2 т. – М., 2000.