Демокріт Абдерський

     Вступ 

     Атомістика  Демокріта є революційним ученням  античності. Вона відповідає на питання, на які інші теорії не давали однозначної  відповіді, і є апогеєм розумового руху античності. Атомістична теорія Демокріта була закономірним результатом  розвитку попередньої філософської думки. Передумовами атомістичного учення і його філософськими витоками були не лише «готові» учення і ідеї. Усередині філософії виникли «апорії» - Протиріччя. Атомізм Демокріта відповідав на питання, поставлені його часом. Саме це зумовило його великий вплив на подальший розвиток філософії.

     У своїх філософських поглядах виступав з опозиційної Елеатам точкою зору у відношенні мислення безлічі й мислення руху, однак повністю погоджувався з ними в тому, що істинно суще буття не може не виникати, не зникати.

     Матеріалізм Демокрита, що характерно практично для всіх вчених тієї пори, є споглядальним і метафізичним.

     Творча  спадщина Демокріта загинула. Залишилися лише фрагменти, які цитують давні автори, полемізуючи з ним, що іноді спотворює оригінальну думку автора. Його головні твори: «Великий Світоустрій», «Малий Світоустрій» та 9 книг “Причин”.

      Біографічні відомості  про Демокріта 

     Демокріт Абдерський (приблизно 460—370 pp. до н. е.), давньогрецький філософ-матеріаліст, засновник атомістичної гіпотези пояснення світу.

     У ті часи, коли місто Абдери у Фракії потребувало сильного союзника, та приєдналося до персів, там народився майбутній філософ Демокріт.  Але незабаром персидський цар зазнав поразки від греків та біг до Абдер, де знайшов спасіння. Серед знаті, що приймала Ксеркса (царя персів), бул і батько Демокріта. Як винагороду за доброчинність абдеритів, Ксеркс залишив у деяких родинах декілька перських жерців-магів як вчителів та наставників для дітей. У тому числі була і родина Демокріта. Таким чином, східна мудрість, а саме наука Про богів та зірки була першим, що пізнав Демокріт. Вирішальний же вплив на  формування  ідей Демокріта здійснили не східні мудреці, а Левкіпп, який прибув до Абред з Мілета, вірним учнем якого і став Демокріт. Левкіпп вчився в елейцев, він був учнем Зенона і був засновником атомістічної школи. Через нього і Демокріт детальніше ознайомився з цією західногрецькою філософською школою. На заході Левкіпп вивчив погляди піфагорійців і творчо сприйняв деякі їх ідеї . Завдяки Левкіппу Демокріт синтезував в своїх вченнях кращі досягнення як східної так і західної гілки грецької філософії. [1]

     Існують відомості, що він подорожував до Єгипета, Персії й навіть Ефіопії  та Індії. Повернувшись із подорожі, він  вів скромний і відокремлений  спосіб життя, займаючись наукою й цінуючи її дуже високо. Заздрісники обвинуватили його у тому, що він розтратив спадщину у сто талантів, що дісталася йому від батька. Однак розтрата спадщини в Абдерах переслідувалося в судовому порядку. На суді, замість свого захисту, Демокрит зачитав уривки зі свого добутку  "Великий Світоустрій", кращий із всіх його творів, і одержав за нього в нагороду п'ятсот талантів; мало того, на честь його спорудили мідні статуї, а коли він умер, то погребли його за державний рахунок. [2]

     Численні  свідчення й легенди говорять про Демокрита, як про "філософа, що сміється", "настільки несерйозним здавалося йому все, що робилося всерйоз". Розповіді про нього свідчать про глибоку життєву мудрість філософа, про його спостережливість, великі пізнання. [1]

     Демокрит першим у давньогрецькій філософії вводить у науковий оборот поняття причини. Випадковість він заперечує у сенсі безпричинності.

     Першим слухачем і учнем Демокрита був Протагор. Протагор був бідний і працював носієм. Випадково він зустрів Демокрита, що, визначивши, що в нього є ряд здатностей, зі словами "...ти можеш зробити разом із мною більш значні й кращі справи!", взяв Протагора в учні. Для всіх розповідей про Демокріта і його учнів характерні дві деталі: повага до праці й атеїзм. [2]

     Вчення  Демокріта знайшло багато послідовників. Молодший софіст Антифонт зумів переробити погляди Демокріта в софістичному дусі. Іншими послідовниками Демокрита були абдерити Анаксарх, Гекатей Абдерський, Біон, а також вихідці з інших міст - Несса й Метродор з Хіоса, Аполлодор Кізікенський і Навсіфан Теосський. Всі ці учні часто розвивали окрему сторону навчання Демокрита, у цілому не погоджуючись із його поглядами. Щирим же Продовжувачем навчання Демокріта був Епікур. [1]

     Близько І ст. н.е. був написаний роман у формі переписки між Гіппократом і абдеритами й між Гіппократом і Демокрітом. В основі  роману лежать реальні факти, але в ньому є й частка вимислу. У романі розповідається Про те, як абдерити покликали великого лікаря Гіппократа для того, щоб він вилікував нібито збожеволілого Демокрита. Приїхавши в Абдери, Гіппократ побачив Демокрита й зрозумів, що той зовсім не божевільний, а всього лише занурений у наукові дослідження. Між двома вченими відбулася бесіда на тему соціальних Протиріч і ролі людини у світі. Після цієї зустрічі Гіппократ і Демокрит листувалися, обмінюючись у своїх листах своїми науковими дослідженнями. [3]

     Відповідно  до деяких джерел Демокрит Прожив більше 100 років. Під кінець життя він втратив зір, що дозволило йому поглибитися в дослідження істини. Існує навіть легенда Про те, що Демокрит сам позбавив себе зору: він сконцентрував у ввігнутому мідному дзеркалі ( щиті ) Промінь сонця і, направивши його на свої очі, випалив їх. Зробив він це нібито з метою, щоб світло, що сприймається оком, не затьмарило гостроти його розуму. Коли Демокрит відчув, що він уже зовсім немічний, він добровільно пішов з життя. Демокрит залишив величезну спадщину. Його праці охоплюють всі галузі науки й філософії, відомі тоді. Однак практично всі його добутки загублені. До нас дійшли лише їхні фрагменти, що цитуються древніми авторами. [1]

      Атомістична картина  світу

     Трактовка буття 

     Демокріт  поряд з Левкіппом, вважається одним  із засновників давньогрецького  атомізму. На перший погляд вчення атомізму гранично Просте. Початок всього сущого – неділимі частки і порожнеча. Ніщо не виникає з неіснуючого і не знищується в неіснуюче, але виникнення речей – є з'єднання атомів, а знищення – розпад на частини, в межі на атоми. Все виникає на деякій підставі і з потреби; причина виникнення – вихор, який і іменується необхідністю. [2]

     Душа  – сукупність особливих атомів, більш витончених та досконалих. Кінцева мета людини – душевний добробут, при якому душа перебуває в спокої рівновазі, не збентежена ні страхом, ні іншою пристрастю.

     У Демокріта буття і небуття існують поруч; атоми були носієм множинності, порожнеча - втіленням єдності. Все, що існує, – це атоми і порожнеча. У безконечній порожнечі-Просторі рухаються, поєднуючись між собою, безкінечні по числу і формам атоми, які відрізняються один від одного формою, порядком, поворотом. Причина того, що ми бачимо одне і те ж безперервне тіло то рідким, то твердим, - в зміні кількості міжатомної порожнечі. Кожен атом обмежений певною поверхнею і має незмінну геометричну форму. Атоми чуттєво не сприймаються, схожі на пилинки в повітрі, які  непомітні унаслідок дуже малої величини, поки на них не впаде Промінь світла, що Проникло через вікно в приміщення. Але атоми значно менше цих пилинки, лише Промінь розуму думки може їх виявити. Вони не мають запаху, кольору, смаку.[3]

     Атоми Демокріта розрізняються за формою і величиною; рухаючись в порожнечі, вони з'єднуються («зчіпляються») між собою через відмінність форми: є атоми круглі, криві, пірамідальні, гачкоподібні, якоревидні, загострені, кутасті. Так з них утворюються тіла, доступні нашому сприйняттю. Атоми не можна бачити, їх можна лише мислити.

     Для того, щоб вони могли існувати як безліч, необхідна порожнеча, яка  відокремлювала б один атом від іншого і обумовлювала можливість переміщення  атомів – рух. Порожнеча – це вже не «неіснуюче», а існуюче ніщо.

     Демокріт  заПропонував  варіант механічного пояснення світу: ціле у нього є сумою частин, а безладний рух атомів, їх випадкові зіткнення виявляються причиною всього сущого. Доказ існування порожнечі в Демокріта  зводиться до того, що, по-перше, без порожнечі не було б можливе переміщення, оскільки наповнене не може вмістити в себе ще щось; по-друге, Про її існування говорить наявність таких Процесів як, ущільнення і згущування, які можливі лише в тому випадку, якщо між тілами і їх частинами існують Проміжки. Порожнеча абсолютно однорідна і може існувати як вміщуючи тіла, так і без них. При цьому вона існує як поза тілами, вміщуючи їх в себе, відокремлюючи їх один від одного, так і усередині складних тіл, відокремлюючи один від одного їх частини. Лише атоми не містять порожнечі, чим пояснюється абсолютна їх щільність, - нікуди вставити лезо, щоб розрізати атом або розколоти його. [4]

     Що  стосується числа атомів в світі, то Демокріт визнає його безкінечним, отже, безкінечною має бути і порожнеча. [2]

      Принцип ізономії 

     Основним  методологічним принципом атомістів був принцип ізономії (буквальний переклад із грецького: рівність усіх перед законом), який формулюється в такий спосіб: якщо те або інше явище можливе й не суперечить законам природи, то необхідно припустити, що в безмежному часі й на безмежному Просторі воно або колись уже мало місце, або коли-небудь настане: у нескінченності немає межі між можливістю й існуванням.

     Демокріт робив кілька важливих висновків із принципу ізономії: 1) існують атоми будь-яких форм і розмірів (у тому числі розміром із цілий світ); 2) усі напрямки й усі точки у Великій Порожнечі рівноправні; 3) атоми рухаються у Великій Порожнечі в будь-яких напрямках з будь-якими швидкостями. Останнє положення дуже важливе для теорії Демокрита. По суті, з нього випливає, що рух саме по собі не має потреби в поясненні, причину потрібно шукати тільки для зміни руху. [2] 

     Космогонічна  теорія 

     Виходячи  з атомістичної теорії, Демокріт малює  грандіозну гіпотезу космогонії. Вихревидний рух був причиною утворення нашого світу. В результаті дії закону тяжіння подібного до подібних, атоми, з більш менш однорідною формою, об'єднувалися разом - виникли земля і небесні світила.

     Демокріт  — прибічник концепції множинності світів. [5]

     Світи безкінечні за кількістю і відрізняються  один від одного за величиною. В одних  з них немає ні сонця, ні місяця, в інших — сонце і місяць більші, ніж у нас, в третіх —  їх не по одному, а декілька. Відстані між світами не однакові; крім того, в одному місці світів більше, в іншому — менше. Одні світи збільшуються, інші досягли повного розквіту, треті вже зменшуються. У одному місці світи виникають, в іншому — йдуть на спад. Знищуються ж вони, стикаючись один з одним. Деякі зі світів позбавлені тварин, рослин і вологи. [3]

     Множинність світів виходить з принципу ізономії: якщо Процес якогось роду може відбуватися, то в безкінечному Просторі де-небудь коли-небудь він обов'язково відбувається; те, що відбувається в даному місці в даний момент часу, повинне відбуватися і в інших місцях в ті або інші моменти часу. Таким чином, якщо в даному місці Простору виник віхревидний рух атомів, що привів до формування нашого світу, то схожий Процес повинен відбуватися і в інших місцях, що призведе до формування інших світів. Всі світи рухаються у різних напрямках, оскільки равноправні всі напрямки і всі стани руху. При цьому світи можуть стикатися, руйнуючись. Аналогічно, равноправні всі моменти часу: якщо утворення світу відбувається зараз, то десь воно повинне відбуватися і у минулому, і в майбутньому; в даний час різні світи знаходяться на різних стадіях розвитку.

     На  думку Демокріта, порядок розташування небесних тіл наступний: Місяць, Венера, Сонце, інші планети, зірки (по мірі збільшення відстані від Землі). При цьому чим далі від нас світило, тим повільніше (по відношенню до зірок) воно рухається. [4]

     Теорія, за якою Земля куляста, була вже в  епоху Демокріта. Але Демокріт не дійшов до визнання Землі кулястою, хоча в його час піфагорійці вже приймали кулястість Землі. За Демокрітом, Земля має форму барабана з увігненими до центру основами. В центрі однієї з цих вогнутостей – Середземне море, а довкола нього живуть люди.

     Демокріт  не зробив ні кроку в прийнятті  кулястості Землі, і відійшов від Анаксагора лише в тому сенсі, що замість плоскої Землі прийняв майже плоску Землю із впадиною, заселеною людьми. Це пов'язано з тим, що за часів Демокріта всі знали, що схід і захід зірок відбувається в різних місцях Землі в різний час. При припущенні, що населена частина Землі увігнута, ці явища стають зрозумілими. Також Демокріт приймав обертання Землі. [5]