Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Февраля 2012 в 22:39, дипломная работа
Актуальність теми. Бібліотека є інформаційним закладом, атрибутом будь-якої сучасної соціальної системи. Її діяльність завжди базувалась на письмово фіксованих нормах та цінностях культури у вигляді їх трансляції і забезпечення доступу до них. Розкриття становлення окремих книгозбірень суттєво впливає на формування концепції подальшого розвитку. Перехід до ринкової економіки, обмеження у фінансуванні призвели до виникнення безлічі проблем у бібліотечно-бібліографічній сфері
60
Актуальність теми. Бібліотека є інформаційним закладом, атрибутом будь-якої сучасної соціальної системи. Її діяльність завжди базувалась на письмово фіксованих нормах та цінностях культури у вигляді їх трансляції і забезпечення доступу до них. Розкриття становлення окремих книгозбірень суттєво впливає на формування концепції подальшого розвитку. Перехід до ринкової економіки, обмеження у фінансуванні призвели до виникнення безлічі проблем у бібліотечно-бібліографічній сфері. Відсутність коштів на комплектування фондів, загроза втрати кадрового потенціалу через мізерність заробітної плати, проблеми утримання приміщень бібліотек - усі ці негаразди випали на долю бібліотек. Ці негативні явища спонукають бібліотечних працівників систематично аналізувати стан бібліотечної справи, спрямовувати свої зусилля на пошук шляхів підвищення ролі бібліотек у суспільстві.
Бібліотеки є основними накопичувачами, зберігачами і розповсюджувачами знань, але найважливішим завданням бібліотек є забезпечення вільного доступу до інформації всім членам суспільства.
Велику наукову, історичну та культурну цінність держави становлять книжкові збірки вищих навчальних закладів.
Сьогодні проблеми розвитку бібліотек навчальних закладів пов’язані в першу чергу з трансформацією системи вищої освіти і зміною у зв’язку з цим запитів читачів та з появою нових інформаційних технологій. У даній дипломній роботі проблеми розвитку вузівських бібліотек, їх бібліографічну діяльність буде досліджено на прикладі МВПУЗ м.Львова.
Щоб проаналізувати бібліографічну роботу бібліотеки МВПУЗ м. потрібно вивчити досвід роботи інших вузівських бібліотек. У доступній фаховій літературі останніх років з’явився ряд робіт, у яких аналізується сучасний стан університетських бібліотек, проблем, які стоять перед ними в організації своїх фондів, в інформаційно-бібліографічному обслуговуванні, подаються можливі шляхи усунення недоліків в роботі. Наукові основи, організація, структура, кадри, техніка і технологія управління бібліотекою навчальних закладів розкриті в монографії В.Г. Дригайла, О.В. Башун, В.М.
Серед опрацьованих джерел також слід виділити роботи завідувача відділу довідково-бібліотечного обслуговування НБУВ Тетяни Добко та начальника управління з інформаційного обслуговування Російської Національної бібліотеки м. Санкт-Петербурга Олени Жабко , які досліджували довідково-бібліографічне обслуговування на сучасному етапі.
Мета дипломної роботи – дослідити структуру та склад фондів бібліотеки МВПУЗ м.Львова та проаналізувати їх сучасний стан.
Завдання дипломної роботи: вивчити досвід бібліотеки по організації бібліографічної роботи.• проаналізувати ДБА бібліотеки;• Проаналізувати стан бібліографічного обслуговування та бібліографічного навчання читачів в бібліотеці;• розробити рекомендації по удосконаленню бібліографічної діяльності бібліотеки;
Об’єкт дослідження – сткутура документних фондів бібліотеки.
Предмет дослідження діяльність складу та структури документних фондів науково-технічної бібліотеки Національного університету "Львівська політехніка”.
База дослідження: МВПУЗ м.Львова
Джерела дослідження: матеріали фахових видань; регламентуюча і нормативно-методична документація; плани, звіти, роботи НТБ; практичний досвід.• історичний метод;• аналіз документальнихджерел;• порів
Структура дипломної роботи. Робота складається з вступної частини, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури , презентації Power Point.
Розділ 1. Бібліотечний фонд як основа освітньої діяльності
1.1 Історичні передумови сучасного стану книгодрукування
Запровадження друкарської справи в Західній Європі пов’язане з ім’ям Й. Гутенберга , який в середині ХVст. в Німеччині почав відливати металеві літери. Він запропонував також перший дерев’яний друкарський верстат. Після смерті Й. Гутенберга мистецтво книгодрукування латиницею поширилось по всіх країнах Європи і потрапило за океан, в Америку. Згодом і в східнослов’янських землях почали друкувати книги (кирилицею).
Донедавна в історичній науці існувала думка, що виникнення книгодрукування в Україні пов’язане з ім’ям Івана Федорова, який приїхав з Москви і деякий час працював у Заблудові. Але газета «Голос України за 1997 рік привернула увагу до такого факту: в Німеччині в бібліотеці Тюбінченського університету зберігалась книга Юрія Дрогобича, надрукована українською мовою, «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Булонського університету». Книга надрукована 1483 року. Це через 45 років після винайдення Йоганном Гутенбергом подвижного металічного шрифту.
Виготовляв книжки слов’янською українською мовою і першодрукар львів’янин Степан Дропан. У 1491 році побачили світ видання Швайпольта Фіоля, надруковані теж національною мовою. Отже, книгодрукування на теренах України виникло задовго до появи Івана Федорова. В ХVст. осередком видавничої справи став Львів.
Восени 1572 р. до Львова приїжджає Іван Федоров. Тут в 1573 р. він почав друкувати «Апостола», який вийшов у світ у лютому 1574 р. Після основного тексту в книзі вміщена передмова, яка по суті є автобіографією Івана Федорова.
До останнього часу львівський «Апостол» вважали єдиною книгою, яку Іван Федоров надрукував у Львові. Але в 1954 році з Паризької національної бібліотеки було одержано фотокопію чудово надрукованої книги – слов’янської граматики. В кінці книжки є вигравірувані герб міста Львова і друкарська марка Івана Федорова.
Належність даної граматики Івану Федорову розкриває образ першодрукаря як діяча освіти українського народу. Його граматика була першою друкованою книгою, що має навчальне призначення. Поки що ми знаємо лише один примірник цієї книжки, він зберігається в Гарвардському університеті (США).
Після друкування у Львові «Апостола» Іван Федоров на запрошення князя Острозького переїхав до Острога на Волині і заснував тут друкарню.
Для основних текстів острозьких видань Федоров відлив п’ять шрифтів: один великий кирилівський, два малих кирилівських і два малих грецьких. Цими шрифтами в 1589 році була надрукована книга «Новий Завет с Псалтырью». Одночасно з друкуванням готувалося друкування великої за обсягом книги – Біблії. В 1580 році частина тиражу Біблії була вже готова. Книга мала 1256 сторінок в два стовпці. В кожному стовпці 50 рядків тексту. Крім Біблії і «Нового Завета…» Федоров надрукував в Острозі «Хронологію Андрія Римши», на двох сторінках якої подано перелік дванадцяти місяців слов’янською, грецькою та єврейською мовами.
Після смерті Івана Федорова його шрифтами кілька десятиліть користувалися у друкарнях Львова і Вільнюса. З друкарень кінця XVI – початку XVII ст. найпомітнішою була Стратинська (у містечку Стратині Бережанського району). Ця друкарня була заснована в 1603-1604 рр. і працювала кілька років, поки жив її покровитель Гедеон Балабан.
Архімандрит Єлисей Плетенецький у Києво-Печерській лаврі заснував першу в Києві друкарню, для чого купив законсервовану стратинську.
У 1616 році лаврська друкарня випустила свою першу книгу – «Часослов». У 1618 році вийшла з друку друга чудово оздоблена книга великого формату – «Анфологіон» (збірник церковних служб), яка мала 1048 сторінок і багато ілюстрацій – орнаментів.
Особливістю всіх видань друкарні Києво-Печерської лаври була велика кількість ілюстрацій. Тут видавалися книги не тільки церковнослов’янською, а й латинською та польською мовами. Палітурним матеріалом були дошки і папір. Інколи верхню дошку оздоблювали малюнками. У такому вигляді книги надходили в продаж.
У 1787 році друкарня Києво-Печерської лаври почала друкувати книги цивільного змісту. Другий осередок цивільного книгодрукування в Києві виник у 1799 році, коли була заснована друкарня при Київському губернському правлінні.
Серед інших цивільних друкарень на Україні в кінці XVII ст. можна відзначити катеринославську, з якої в 1796 році вийшла перша друкована книжка під назвою «Наставление сыну».
Таким чином, з часів свого виникнення українське книгодрукування інтенсивно розвивається у Львові та Києві. З’являються друкарні при монастирях, братствах. Книги стають основою освіти молодого покоління, мають цивільний та релігійний характер.
Про долю українського друкованого слова в умовах існування України у складі Російської імперії йдеться в одному з листів Тараса Шевченка із оренбурзьких степів до своїх побратимів: «До вас слово, о братія моя українська возлюбленная! Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: ляхи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило». [12,18] Знищення українського книгодрукування негативно вплинуло на його сучасний стан. Простежимо хронологію цих сумних сторінок української історії.
1626 р. – наказ Синоду зібрати з усіх церков книги старого друку, а замість них впровадити нові московські видання.
1690 р. – Московський патріарх Іоаким указом заборонив все українське письменство, а «Четьї-Мінеї» велів спалити.
1693 р. – лист Московського патріархату до Києво-Печерської лаври про заборону друкування будь-яких книг українською мовою.
1709 р. – указ Петра І про заборону друку книг українською мовою.
1720 р. – указ Петра І, щоб книг ніяких, окрім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати.
1721 р. – наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора».
1724 р. – друкарню Києво-Печерської лаври оштрафовано на 1000 крб. за друкування книг, не в усьому схожих із російськими.
1766 - 1769 р. – указ московського православного Священного Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів церковних книг.
1859 р. – Міністерство віросповідань та наук Австро-Угорської імперії заборонило українську абетку в Східній Галичині та Буковині, замінивши її латиницею.
1863 р. – циркуляр Міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою, за винятком літературних творів, та й то лише після ретельної перевірки їх російськими цензорами.
1876 р. – Емський указ царя Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону та друкування в Російській імперії будь-яких книг і перекладів українською мовою.
1881 р. – закон про дозвіл друкувати словники українською мовою, але російським правописом.
1892 р. – російський уряд суворо наказує цензорам стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів із російської мови.
1894 р. - указ про заборону ввезення книг з-за кордону.
1894 р. – заборона друкувати українські книги для дітей.
1914 р. – указ Миколи І про заборону української преси.
1946 р. – Рада міністрів УРСР затвердила новий (наближений до російського) правопис.
1964 р. – умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР, унаслідок якого в Києві загинули тисячі рідкісних видань.
1969 р. – ЦК Компартії України прийняв постанову про посилення цензури.
1983 р. – ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили постанову «Про додаткові заходи щодо покращення вивчення російської мови в загальноосвітніх закладах союзних республік», яка стала черговим етапом русифікації української освіти та нищення української книги.
Незважаючи на такі умови, українська культура і наука продовжували розвиватись. В ХХ ст. українська книга своїм розвитком завдячує діяльності Академії наук України.
Значну роль в популяризації українського слова в суспільстві зіграв Іван Огієнко. Діяч звернув увагу на формування загальнодоступних бібліотек. 5 вересня 1918 року розпочала роботу бібліотека Кам’янець - Подільського університету. Найголовнішим завданням бібліотеки І. Огієнко вважав комплектування книгами. Це здійснювалось переважно шляхом купування книг та пожертвування. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові подарувало 408 томів видань; Статистичний комітет Кам’янець – Подільського губерніального управління – 6660 томів; Кам’янець-Подільська хлопчача гімназія – 2716, Кам’янець-Подільське церковно-архівне товариство – 129 тощо. Серед тих, хто долучився до укомплектування бібліотеки - С. Русова, С. Шманкевич, М. Хитько, П. Бачинський, Л. Білецький, М. Вікул, В. Квасницький, О. Прусевич, М. Шіроцький, С. Шманкевич. Не залишились осторонь і видавництва: «Дзвін» Шульженка і Соколова в Києві, «Союз» у Харкові, «Сіяч» у Черкасах, «Українська школа», «Грунт», «Вернигора», «Криниця» та Українське видавництво в Катеринославі.